Хто я взагалі такий?
Вітаю! Мене звати Ростислав Пічний. Я не просто фотограф зі Львова — я людина, яка з 2015 року залишає після себе не знімки, а Памʼять.
Моя історія не почалась із курсів чи звʼязків. Вона — про дитячий запал, власноруч зібрані мотоцикли, дві смертельні аварії й вибір: або жити — або творити. З того світу я повернувся не просто з шрамами. А з рішенням — більше ніколи не витрачати життя на фальш.
Як усе почалося
Уперше я взяв фотоапарат у 10 років — ще плівковий, від дідуся. Знімав усе підряд: вулицю, людей, собак, навіть голубів. Плівка не пробачала помилок — і саме це навчило мене цінувати кожен кадр.
У 14 років я працював у Фінляндії разом із батьками. Там, серед ягідників, я заробив на свою першу камеру. Це була найдорожча покупка мого життя — і найусвідомленіша. Я інвестував не просто в техніку, а у майбутнє.
З тих пір я фотографую. Усе — сам. Без знайомств, без «швидких стартів». Через практику, помилки й жагу до правди.
Чому саме весілля?
До 17 років я мріяв не про весілля, а про мотоцикли. Сам проєктував і збирав їх. Але 2015 рік змінив усе.
Я пережив дві смертельні аварії — одну за іншою. Друга, 26 травня 2015 року, мала стати моїм кінцем. Але я вижив. І зрозумів: маю шанс. Один.
Уже 29 травня, коли на моєму випускному в 11 класі оголосили хвилину мовчання — я лежав у лікарні й у реанімації обіцяв собі, що якщо виживу, то більше ніколи не витрачатиму життя на те, що не має сенсу і не підпущу до себе жодної людини, з якою мені буде не комфортно.
Я назавжди відмовився від мотоциклів. І вибрав іншу швидкість — ту, яка зупиняє миті.
З 2015 року я — весільний фотограф. Це стало не роботою, а сенсом. Тепер я створюю не техніку, а кадри, які залишаються в серці.
Мій підхід
Я не женуся за лайками. І не створюю картинку для соцмереж.
Я працюю тільки вживу — з тими, хто хоче фото, які говорять. У моїх кадрах — не шаблон, не поза, не глянець. Там — погляди, тепло, рух і момент, що більше не повториться.
Я не знімаю «казку» — я знімаю правду. І під кожним кадром стоїть моє імʼя. А імʼя — це більше, ніж логотип. Це репутація, характер і рівень.
Хто мій клієнт?
Мій клієнт — той, хто не шукає «просто фотографа». Той, хто бачить глибше.
Я не вмовляю, не знижую, не продаю. Я просто роблю те, що вмію найкраще — зберігаю життя в кадрі.
Я веду здоровий спосіб життя, тренуюсь із дитинства, не вживаю алкоголю й не працюю без віддачі. Для мене це — про повагу. До себе. До людей. До роботи.
Що далі?
Моя фотографія — не «одна з». Вона має ім’я. Вона коштує дорожче — бо йде глибше.
Якщо вам близька моя філософія — гляньте мої фотографії, почитайте відгуки, і ви зрозумієте, чому мене обирають. Не всі — але ті, кому справді важливо.
Дякую, що зайшли на мій сайт.
Зустрінемось там, де починається справжнє.
— Ростислав Пічний
